A czy pamiętasz?

Скрябін нарешті заспівав польською.

Якшо я правильно зрозумів, то слова «А пам’ятаєш» польської версії приблизно такі:

A czy pamiętasz?

Burzliwa pajęczyna obcych mieszkań i biur

i serca dwa przebite sętkami dżiur

tak strasznie,

kiedy o jutrze się nie wie.

A dżiśiaj się oglądam na liata wsteć

znam cene gorzkich czasów —

gonie ich preć —

nie warto dżiś szukać winnych próć siebie.

A czy pamiętasz

Madrycką burzą szaloną

na zdjęciach nos opalony

te miejsca szczięśliwych chwil

A czy pamiętasz

Ten stary szynk na Brodweju

Gdżie w życie piwem przeleje

te miejsca szczięśliwych chwil

 

A czy pamiętasz

Tego Sylwestra w pociągu,

jak nam uśmiechal się Łondyn

te miejsca szczięśliwych chwil

 

A czy pamiętasz

Jak uciekałem ze szkoły,

bo byłem Tobą już chory

i jestem z Tobą do dżiś

НЕ ДУМАЙ ПРО ЗАВТРА. СКРЯБІН

Ти знаєш, не переживай —

Все буде добре

І навіть в іншому житті ми будем двоє

Одінь для мене як в той раз

Своє краще плаття

І будем на білому піску

З тобою лежати

 

 

Не думай про завтра, це за тисячу років, а я завжди поряд.

І що таке щастя не знають мільйони, а ми його творим…

Давай ше сьогодні покажемо людям як треба любити

Не думай про завтра, шо так багато нам треба зробити

 

Сідай зі мною на диван моєї машини

Давай подивимось на світ як ніби з вітрини

У нас тут свій маленький рай всім не зрозумілий

Захлопни двері не питай коли ми приїдем

 

Не думай про завтра, це за тисячу років, а я завжди поряд.

І що таке щастя не знають мільйони, а ми його творим…

Давай ше сьогодні покажемо людям як треба любити

Не думай про завтра, шо так багато нам треба зробити

 

МАРЦИН. ИСПОВЕДЬ 2011. ИЛИ ОЧЕНЬ ВАЖНЫЙ ГОД

2011-й год начался для меня раньше. Его началом стало Рождество, которое я встретил в римо-католическом Костеле св. Иосифа в Днепропетровске. Несколько лет подряд меня тянуло туда, но что-то постоянно мешало прийти. Теперь, оглядываясь назад, я понимаю, что именно католическое Рождество стало для меня началом этого года — ибо я в чем-то пересилил себя, поборол какие-то страхи и определенную лень. И весь год так прошел. В постоянных трансформациях. В поисках себя в этой матрице жизни.

Если бы возраст человека определялся не количеством пережитых дней, а количеством эмоций по модулю (как позитивных, так и негативных), то за 2011-й я повзрослел бы лет на 5-6.

Слава Богу, мой микромир, состоящий из немногих, но очень любимых мною людей, остался со мной. Не смотря на всю мою спонтанность, фантомность и максимализм. В тоже время макромир существенно расширился. Под макромиром я подразумеваю тех людей, которые вошли в мою жизнь недавно, часто ненадолго, но тем не менее, это те люди, которые каким-то образом повлияли на мою личность, а я, надеюсь — на их миропонимание.

Конечно, я не могу здесь не вспомнить тех детей, у которых я преподавал историю. Особенно 9-Б) Не знаю кто у кого больше выпил крови, но они были очень важным фактором в моей трансформации, борьбе с ленью и стереотипами. Хотелось бы верить, что я тоже каким-то образом на них влиял. Главный месседж каждой моей встречи с учениками сейчас я бы сформулировал одной фразой — мы рождены, чтобы жить. Но тогда, конечно, я говорил об этом другими словами, не меняя при этом сути.

Сложный, но любимый мною класс)

Продолжая тему образования, не могу не вспомнить о своем университете. Сессии стали определенными такими

этапами в жизни. Я обожаю сессии. Трудно и интересно. Я люблю учиться, но именно в 2011 году я впервые купил контрольную работу, вместо того, чтобы написать ее самому. И это был последний раз, когда я так поступил — единственную тройку я получил именно за нее) Университет — это тоже трансформации, аккумуляция усилий, расстановка приоритетов и защита собственных моральных ценностей. Рад, что в 2011 году мне не стыдно за этот кластер моей жизни. Тут я бы отметил преподавателей кафедры Всемирной истории, которые в течении года наверное больше других влияли на меня и которые наверняка не утратят для меня свое значение и в следующем. Спасибо!

Языком года неожиданно для меня самого стал немецкий. Уже в конце осени я заболел им капитально. Влюбился в него, как в свое время в польский. Верю, что эти два языка еще сыграют для меня свою роль.

Страной года для меня стала Польша. Но произошло это не просто. Когда я пересекал украинско-польскую границу, я боялся. Боялся с одной стороны, что страна моей мечты на самом деле окажется не такой, какой я рисовал ее в своей голове и мечта разобьется. С другой стороны, я боялся, что Польша окажется именно такой и поэтому мне будет очень тяжело уезжать оттуда. В результате Польша оказалась даже лучше, чем я думал. Самый кайф был в том, чтобы проснуться рано и самому, до завтрака, бродить незнакомыми улицами, ездить незнакомыми трамваями, смотреть на людей и костелы, ощущать ушами польскую ежедневную действительность, чувствовать себя частью города Щецин… Люблю Щецин.

Кто-то однажды сказал, что с человеком может приключиться две неприятности — в первом случае — если его мечта так и не сбудеться, во втором если она сбудется.

Говоря о Польше, могу сказать, что мечта сбылась, но неприятности не произошло — сбывшаяся мечта трансформировалась в новую) И я точно знаю в какой стране хочу умереть.

В тоже время я осознал где на самом деле хочу жить. К сожалению, это не Украина. И экономический или материальный аспект здесь не главный. У меня есть мечта — жить в стране, которой будут гордиться мои дети. Стране, где уважают человека, где государство стремиться развивать общество и его идеи, а не примитивизировать его. Мы рождены, чтобы жить. А значит самовыражаться и самореализовываться. И здесь я тоже методично борюсь с ленью, страхами; приходиться защищать свои мысли, доказывать и обосновывать свою точку зрения любимым мною людям.

Украина же…Украина навсегда остается в моем сердце. Моя Украина.

В 2011 году я окончательно перестал прятать свои мысли и стесняться ними делиться. В итоге — пускай я еще не лауреат первых мест, но каким-то образом мои работы замечают и отмечают. И это то, чего я добиваюсь самостоятельно. Не все собеседования я прохожу, но уже то, что в этом году они были — уже что-то новенькое) Теперь я точно знаю чем хочу заниматься и зарабатывать на хлеб. И что для этого делать.

Еще я знаю, чего точно не буду делать. Не буду тратить свою жизнь на работу, которая не приносит радости — жизнь слишком коротка для неправильной работы. А мне все хочется снова повторить, что мы родились, чтобы жить. Иногда для счастья нужно лишь понимание, что тебя уважают. Как работника и специалиста в том числе. Это невозможно объяснить. Это нужно почувствовать. Теперь я знаю, где уже никогда не буду работать) Потому-что не захочу. Крепитесь, ребята)

Да, я таки сменил работу. Денег это больше не принесет. Но на новом месте я получаю время, я наконец-то, могу планировать свою неделю, свой день…Это как будто тебе вернули кусок украденной жизни…

Говоря про эмоции по модулю, я упоминал и про негативные. В середине этого года их было очень много. Болезнь близкого человека ввела в мой личный лексикон слова операция и инвалидность. Но в процессе всех этих моментов, когда неволей узнавал много историй разных людей, я узнал что значит хвататься за жизнь. За любую соломинку. Это очень мотивирует. Трансформирует сознание. Я знаю зачем мне жизнь. И я благодарю Господа за это.

Весь год у меня фиксировался польским католическим календарем над столом и украинской православной молитвой рядом…

Не могло быть иначе — я не раз оступался. Совершал ошибки, обижал и обижался.

Сорри, если кого-то обидел. Искренне прошу прощения. Часто мои поступки в этом году то пугали меня самого, то заставляли восхититься и удивиться себе.

Мы рождены, чтобы жить.

Человек — существо социальное.

Он остается человеком, только если рядом есть кто-то, кто знает о нем, любит, презирает, ждет…

Господь милостив…

Спасибо, что я люблю, что меня любят, спасибо за мои микро- и макро-миры.

Я уверен, что человек должен быть счастлив.

И обязан для этого что-то делать, а не просто ждать.

Проявлять инициативу.

Любой опыт — позитивен.

Нужно мечтать и уметь радоваться жизни.

Наполнять ее по максимуму и по-разному.

Я думаю, в этом году у меня это получилось.

И я говорю огромное спасибо всем, кто прошел 2011-й год вместе со мной.

Всем, кто верил в меня, поддерживал или критиковал, заставлял смеяться и грустить, удивляться и разочаровываться, кто вместе со мной совершал ошибки и исправлял их, тем, кто трансформировал мое сознание и чье сознание изменял я, всем тем, с кем я прожил этот сложный, интересный и невероятно насыщенный год.

Я

бы его повторил, но, судя по всему, следующий будет еще интереснее.

ВСЕ БУДЕ ДОБРЕ! Я ДІЗНАВАВСЯ)

WRACAM

marcin Повертаюся. Бо часом треба повертатись.

Маю багато нових вражень, знань, навіть якихось навичок.

Спробую то всьо конвертувати у слова і розділові знаки.

На скільки буде дозволяти час.

Wracam, poniewaz czasami musimy wracac)

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ МОМОТУ О. І.

Останніми днями мешканці «міста залізничників», чекаючи на електрички , тільки й дивуються — то зі ст. Синельникове-1 поїзд не їде, то через ст. Синельникове-2 йде без зупинок (!). З осені обіцяють ще більш радикальну «оптимізацію руху».

Те, що електрички давно стали дармовим видом транспорту, річ відома і не потребує доведення. Приміські перевезення справді важко назвати прибутковими, зважаючи на те, що держава невчасно компенсує пільговий проїзд, а більшість пасажирів квитки на електрички не купують. Тому вживати якісь заходи для зміни становища справді необхідно.

 

Але чи такою ціною?

 

Особисто я за останні 10 років жодного разу не проїхав у електричці, не сплативши повної вартості квитка. І який я тепер маю за це бонус від залізниці? На сесію буду їздити маршруткою, бо в електричці всі місця будуть зайняті зайцями.

Адже від того, що приберуть 1, 3, 10 електричок, безквиткових пасажирів менше не стане. Вони будуть трамбуватися у ту єдину, що залишиться.

 

Скасовуючи поїзди і не вживаючи додаткових заходів, створюється ілюзія реформ.

 

Правда касири тепер беруть не по 2 гривні з зайців, а 3,5 грн.. Але це сумнівне досягнення, бо мають брати по 8 грн. плюс штраф і продавати не один квиток на п»ятьох, як останні шість років, а кожному пасажиру окремий. Я не вірю, що про це не відомо керівним органам.

На моє глибоке переконання, якби залізниця справді ставила за мету збільшення продажу квитків, вона б запровадила ефективний спосіб контролю і перевірки квитків у пасажирів. А не тупо, sorry, скасовувала потяги.

Я не вірю, що залізничники не мають можливості такий контроль запровадити, адже, якщо залізниця ставить собі щось за мету, то обов»язково цього досягає.

 

Тоді постає питання — чому все відбувається саме так і саме тепер?

 

Звертаюся до Вас, О. І. Момот, з проханням переглянути новий формат руху приміських поїздів по станціям міста Синельникове з метою недопущення скасування електропоїздів без крайньої на те потреби та водночас вжити справді дієвих заходів з подолання безквиткового проїзду у електричках. Пасажири, які свідомо купують квитки, не мають відповідати за тих, які їздять задарма.

 

Також прошу звернути увагу на ситуацію з касирами-контролерами у приміських поїздах — роками потураючи символічний двогривневий проїзд, залізниця також, як це не пародоксально, долучилася до культу «зайців».

 

Сподіваюся зауваження та пропозиції будуть розглянуті, адже з вересня десятки синельниківців їздитимуть до Дніпропетровська на навчання і це зробить пасажиропотік ще більш напруженим.

 

Вірю, що Ваші ініціативи з подолання безквиткового проїзду будуть позитивно сприйняті свідомими мешканцями Синельникового.

Нам потрібні електрички і ми готові за це платити. Питання в тому — чи готова Придніпровська залізниця до того, щоб збирати гроші за проїзд?..

 

З повагою,

Руслан Марцин, студент

TOTUS TUUS

Bog jest miloscia Бог є любов»ю

tak daleko nam do prawdy Так далеко нам до правди,

choc wyciaga do nas dłon хоч протягує долонь

nie musimy za nia płacic Хоч не мусим за неї платити

a i tak gardzimy nia Але й так зневажаємо нею

 

a moze by tak kazdy А може б так кожен

przestał sie jej w koncu wstydzic Перестав нарешті її соромитись

podniosł wzrok do gory, Звернув погляд вгору

stanal twarza w twarz Став віч-на-віч

uwierz mi zobaczysz madrosc, Повір мені побачиш мудрість

ktorej jeszcze dzis nie widzisz Якої ще сьогодні не бачиш

ze to Bog jest miłoscia Twa Що Бог є Твоєю любов»ю

 

moj Bog jest miloscia, kocha mnie Мій Бог є любов»ю, коха мене

prowadzi madroscia swa Провадить мудрістю своєю

On i tylko On Він і тільки Він

moj Bog jest miłoscia ma Мій Бог є любов»ю моєю

 

moj Bog jest miloscia, kocha mnie Мій Бог є любов»ю, коха мене

nie straszna mi zadna z burz Не страшна мені жодна з бурь

poprowadź mnie Проведи мене

moj Panie TOTUS TUUS Мій Господь TOTUS TUUS

 

Ich troje — 7 grzechów głównych

ПАСПОРТ

ЗАГРАНКАЗ паспортами і іншими документами в мене завжди були проблеми. Якось вдавалося то нівелювати — навіть до університету вступив за документом, де не було ні прописки, ні 25-річної фотки) Та самий великий стрес прийшов минулого вівторка, коли за тиждень, як мав отримати закордонний паспорт, я загубив паспорт внутрішній) Але дякувати Богу документ знайшли і принесли, тому маю тепер красивий паспорт з ламінованою першою сторінкою і 27 чистими сторінками для віз! НАРЕШТІ!

ПРОЗОРА УКРАЇНА

На тлі активних дискусій щодо пенсійної реформи зовсім не чути розмов щодо реформи адміністративно-територіальної. Хоча її впровадження може бути набагато важливішим кроком, який не лише відродить ініціативність місцевих громад, але й зможе подолати тотальну українську корупцію.