УКРАЇНА ЗАХІДНА

монастир

З неба падав дощ, за вікном проїжджали фури, а я спав у автобусі і шось мені певно снилось. Вже пару годин, як мій автобус їхав по правому берегу Дніпра на Західну Україну… Схід і Захід — разом! Я сам волав це гасло на Дніпропетровському майдані 4 роки тому. Проте тоді я навіть не міг уявити, на скільки ми різні. Коли потрапляєш в якесь місто, село чи просто проїжджаєш якийсь хутір у лісі – тебе не залишає відчуття діскавері і ловиш себе на думці, шо ти весь час порівнюєш побачене з тим, що є в Синельниковому. Порівнюєш ціни на їжу і асфальтове покриття доріг, ландшафти і кількість метало пластикових вікон у багатоповерхівках, посмішки людей і каву у вуличному автоматі. І чим більше бачиш – тим більше розумієш, шо там живуть інакше. Це там кожне село і місто розпочинається з хреста із іконами та рушниками. Це там їх ніхто не краде і не нівечить…Почаїв 

Почаїв – то перше західноукраїнське місто, яке я більш-менш гарно взнав і яке мене дивувало доти, доки там був. Почаїв відомий тим, що тут розташована Святоуспенська Почаївська Лавра. Сюди чи не з усієї Європи їдуть паломники. За два дні я надибав автобуси з поляками і румунами. Але ця православна святиня – тема для окремої розповіді. Я ж зупинюся на тому, шо дивувало. 1. Водії. Не знаю, скільки разів довелося перетинати у Почаєві дороги – дуже багато. Але кожного разу водії тебе пропускають. Завжди. До цього швидко звикаєш і потім в Синельниковому ще довго згадуватимеш водійську чемність. 2. Люки. Не бачив там жодного комунікаційного люка, прикритого бетонною кришкою чи гіллям, як у моєму місті. Усі люки – чавунні, як в нас років з 10 тому. 3. Пиріжки. Найсмачніші пиріжки, якшо не враховувати тих, що пече моя бабуся, продаються в центрі Почаєва у такому собі пошарпаному кіоску 80-років. За 2,5 гривні можна купити по одному з картоплею і м'ясом. А потім повернутися і купити ше штуки чотири. 4.Скутери. Точніше їх відсутність. За перший день прогулянки по центру міста помітив три скутера. Навмисно рахував. Наступного дня – тільки один. Натомість — у приватному секторі багато коней. 5. Оголошення про роботу. В основному пропонують заробити за кордоном. Наприклад збирати брусницю у Фінляндії. 6. Парки. Старенькі лавочки, старенькі ліхтарі і мабуть старенькі лампочки в тих ліхтарях. Цілі. Не зламані і не пописані. Таке-сяке сміття і пляшки з під пива зустрічаються, проте сприймаються радше, як виключення із правил. 7. Паркани. Вони у більшості своїй низенькі і більше скидаються на елементи дизайну, ніж на спосіб захисту від пограбування. 8. Кава автомат. Ну зараз їх і в Синельниковому вистачає, проте на тих можна регулювати кількість цукру, а у спеціальному відділенні стоять одноразові ложечки, які знову ж таки не крадуть. 9. Бізнес. Ходили ми в рядах з сувенірами. Надибали одну красиву штуку, але не купили– продавець сказала, що може зробити знижку у 5 гривень, але в іконній лавці на території Лаври така річ коштуватиме значно дешевше. Туди ми і пішли. 10.Люди. Певно найголовніше з усього, що перерахував. Чемні і скромні. Одним словом зовсім інакші. Мабуть саме так починається відчуття Європи.

лавра вечір

Чомусь чекав побачити сотні кольорових будинків з метало пластиковими вікнами і євро черепицею, але таких дуже мало. Європа визначається зовсім не євроремонтом і площею асфальтового покриття на дорогах. Не сучасним освітленням і кількістю поверхів у ЦУМі. Європа будується в головах. І це набагато складніше.

 

НЕfЕНШУЙ

-Який вар'ят з самого ранку запалив ароматичних паличок? подумав я одразу, тільки переступив поріг понеділкового оfісу. Але за хвилину дізнався — всьо значно простіше — на оfісі у туалеті замкнуло штуку для сушіння рук. Горіли стіни, стеля і пластик на них. Ніхто не постраждав:), але запах пластмаси, який чомусь здався мені fеншуєм, гулятиме тут ше мабуть не один день.

ЗА ГРОШІ

Руслана на своєму сайті пропонує купити треки з її останнього альбому за скільки не шкода.

Купив. Цивілізація, Європа.

Але наступної миті згадую про свій піратський Windows… Таки Україна.

Звичай такий

хрестиниБув я на хрестинах. Хрестили дівчинку. Роми, тому хрестили по-циганськи. Сподобався мені один звичай. Беруть вони прикрашену fруктами кришталеву вазу, наливают туди вина, шампанського тощо. Потім гості знімають своє золото (і багато ж його в них!) і кидають то всьо, попередньо вимивши горілкою. Далі дитину ставлять у ту рідину, стрижут. І потім той весь напій кожен по черзі має пити, бажаючи дитині і батькам чогось доброго та кидаючи на тацю гроші.

Просто красивий звичай. Не зустрічав чогось подібного раніше.

ГРЕШНО СМЕЯТЬСЯ

Але я сміюсь. Господи, як я сміюся, коли переглядаю новини!

Тимошенко збирає губернаторів, а Президент проти. Губернаторам табу виїжджати за межі своїх областей без відома Ющенка. Блін, Шенген нам тільки сниться:)

 Країна вар'ятів. Суворого режиму.

Почалось

Ну от. Певно скоро і моя праска розповідатиме про ратний подвиг у ВВВ. Одне й те ж. Зроку в рік на шпальтах і екранах. Блін, кореспонденти, самим не противно? Мені млосно від того, шо 9 травня всі говоритимуть однаково. Однаково позитивно… Втім… а шо робить?