Я ЗАКРИВ!

Закрив приватне підприємство. Господи!

Три місяці бігав по інстанціям. Бюрократичний океан зі стусу паперів, звітів і бланків — позаду.

Дякую всім людям, хто рятував мене у цій бурі!

ДЯКУЮ!

Сповідь ортодокса. Історія однієї подорожі

І який вар’ят мене за язика тягнув?

– То питання ставив собі цілу суботу, бо наступного ранку я і ще сорок людей мали від’їжджати до Почаєва. Подорож менеджментував отець Олександр, настоятель Святоволодимирівського храму (східна сторона Синельникового). І подорож ця мала чіткий формат — була паломницькою (а значить для мене — майже екстремальною), тобто люди віруючі їхали до православних святинь Західної України..

В який спосіб серед них опинився – досі не розумію. Коли прокинувся недільним ранком, ще перераховував усі плюси та мінуси поїздки. Мінусів було більше. Плюси мабуть також були. Тому зібрав речі і рушив.

Служба. Молитва. Обід. Ікарус.

Сів у крісло біля вікна і згадав, що остання поїздка з Сімферополя до Коктебелю завершилася моїм виходом з маршрутки на три кілометри раніше зупинки. Просто в автобусах багатьох людей нудить. Мене теж. І поки я гадав на якому кілометрі доведеться зупиняти автобус, ми виїхали за межі Дніпропетровщини.

Так потихеньку, проїхавши дорогами семи областей держави, ми дісталися Почаїва – головного, але не єдиного, пункту паломницького маршруту. У 1240-1241 р.р., рятуючись від татаро-монголів, монахи Києво-Печерської Лаври дісталися земель сучасної Тернопільщини, де оселилися в одній з печер. Пізніше тут була побудована церква Успіня, а ченцям з"явилася Богоматір у вогняному стовпі над Почаївською горою, тоді на одній зі скель лишився відбиток її стопи.

А потім пройшло майже вісімсот років і в Почаїв приїхав я.

Переказувати історію святинь немає сенсу – в Інтернеті і журналах зараз стільки інформації про ці місця, що наврядче я напишу більше, а копіювати чужі думки – не маю звичаю. Але, якщо справді захочеться дізнатися більше – зверніться до отця Олександра. Він справжній знавець тої справи і може розповісти багато вражаючих історій, пов’язаних з цими місцями.

А я, грішний, задивлений у ліс та гори, відстав з приятелем від нашої групи, які вже пішли селитися у лаврський готель. То ж рушили їх шукати і першого, кого зустріли на шляху – монах, який досить швидко, мов наввипередки, біг, товкаючи перед себе возик з пляшками свяченої води. При цьому він сміявся, мов школяр, що виконав завдання і йде додому на дві години раніше. Ніколи не бачив ченця, який бігає з возиком. І то додало мені впевненості, що я мусив сюди приїхати.

Доба у готелі коштує символічні 15 гривень, за які отримуєш досить пристойний номер і можливість узяти гарячий пришніц (душ).

Близько 5 ранку Вас розбудять звуком дзвоника у коридорі, запрошуючи на ранкову службу. Ще ніколи так легко не прокидався.

У Тернопільській області на 875 католицьких приходів — 637 православних. У Хмельницькій області кількість православних приходів майже вдвічі більша ніж На Дніпропетровщині. Причому серед них більшість мають приходи Московського Патріархату. Почаївська Лавра також належить Українській Православній Церкві Московського Патріархату. Проте всюди – мова українська. Екскурсовод, хлопець, що розмовляє один в один як Кузьма Скрябін, має класичну галицьку говірку. Назвати його москалем – язик не повернеться:-)

 Далі буде!

РУКИ

Віддам кошенят у лагідні, турботливі руки…… або потоплю.

Справді вчора у моєї кішки з"явилося двоє кошенят. Тобто тепер в мене в хаті 4 коти. Скільки їх залишиться через місяць? Мабуть три.

Я.СВОЛОЧЬ

Про це вона менi сказала вранцi на оfiсi. Ше нiколи не бачив такої агресiї до нас усiх. Досi не знаю чим я завинив… Навiть не хочу знати.Буду наволоч,якшо тобi так легше. Як легко всe закреслити…i пiти.