ПАСПОРТ

ЗАГРАНКАЗ паспортами і іншими документами в мене завжди були проблеми. Якось вдавалося то нівелювати — навіть до університету вступив за документом, де не було ні прописки, ні 25-річної фотки) Та самий великий стрес прийшов минулого вівторка, коли за тиждень, як мав отримати закордонний паспорт, я загубив паспорт внутрішній) Але дякувати Богу документ знайшли і принесли, тому маю тепер красивий паспорт з ламінованою першою сторінкою і 27 чистими сторінками для віз! НАРЕШТІ!

МИ ПРОСТО ХОТІЛИ НОРМАЛЬНО ЖИТЬ І НЕ КРАСТИ…

Ролик про польську трудову еміграцію. Дуже емоційно близький мені. Насправді — все, шо хочеться — просто жити, будувати плани і досягати чогось. Натомість маємо думати про візи і тікати кудись ВІЗЕЙРом(

ПОБАЧИТИ ЛЬВІВ І ЖИТИ!

   lwowДумки носилися в голові як коні, випереджаючи одна одну, породжували хаос і паніку. Три секунди тому я дізнався, шо загубився у днях, а мій потяг на Львів за 4 години відправиться з якоїсь платформи станції Дніпропетровськ. Це був абсолютний шок – не їхати я не можу, поїхати — не готовий. Такі думаки гризли себе на шальках терезів моєї свідомості, коли я кидав у пакети джинси і зубну щітку. Ше ніколи не складав речі так швидко, збираючись так далеко. Хай всьо горить – встигну, подумав я собі і закурив перший за ранок елем, який, як потім виявилося, був єдиним моїм сніданком того четверга. Так починалася ця подорож до міста, яке я покохав з 10-го класу, жодного разу там досі не побувавши. Львів зустрів прохолодним і вологим повітрям, що після 17 годин плацкарту здавалося майже еталоном свіжості і чистоти. Місто почало дивувати одразу і робило це протягом всього мого там перебування. Від вокзальних тунелей до трамвайних квитків, від кодових замків на дверях будинків до обмінників валюти – усе було інакшим, але не було чужим. Львів такий малий і дуже великий. Блізко відач, — далєко дибач –говорила польською пані Тетяна, гід, про готель, де селили нас, туристів з Дніпропетровська, перекладаючи – близько бачиш, та далеко йти. Те саме можна сказати і про все місто вцілому. Ніби все як на долоні, яле тільки почни ходити і не помітиш, як пройдеш 7 км.

(Далі буде) 

ХТО ПОКАЖЕ?

Ні. Я не хочу на море. Але точно хочу кудись подітися з цих задушливих кімнат і оfісів. Я б поїхав до Львова, але хто мені Його покаже?

Порадьте будь ласка,  коли краще їхати, де зупинятись і чого не можна пропустити у Львові?